Пам`ятаєте, як у радянському фільмі за романом Жюля Верна Жак Паганель, врятувався від канібалів, показавши свої вкриті татуюванням груди? Малюнки, нанесені індіанцями Південної Америки, дуже доречно згодилися при зустрічі із недружніми новозеландськими маорі.

З часів, описаних у "Дітях капітана Гранта", традиції татуювання поширилися від екзотичних культур по всьому світу, не обминувши і Україну.

Татуювання давно вже перестало означати належність його носія до арт-тусовки типу модного фотографа, чи контркультури, байкерів чи любителів екстремальних стилів музики. Навіть тюремна братія зі своїми "мастями" затерта десь на периферії. Сьогодні не викличе труднощів знайти татуювання на тілі бухгалтера, менеджера чи гламурної дівиці. 

Особисто мені іноді здається, що людину старше шкільного віку без тату знайти значно важче, ніж татуйовану, і шукати треба класі у восьмому і нижче. Навіть якщо не бачиш картинки у видимому місці – не значить, що її не буде, коли людина оголить себе на пляжі чи в бані. Що ж рухає людьми, які відважуються прикрасити своє тіло малюнками? Бажання бути красивішими? Мода? Намагання передати якесь повідомлення символічною мовою зображення? Чи реагують якось оточуючі на татуювання, і як саме?

Місце в житті

Дмитро: татуювання для мене – це задоволення, вихід за грані загальноприйнятого мистецтва. Малюнок на тілі для мене, в першу чергу – це мистецтво. Художників багато і в Чернігові, і в Україні. Але я хотів малювати нестандартно, тому вирішив зайнятися татуюванням. На сьогодні зупинився на реалістичному стилі.

Володимир: зацікавився я в дитинстві, малювати почав, захопився. Таким чином і прийшов до татуювання. Зараз працюю з Дімою, стараюся розвиватися. Мені до душі більше стиль "old school".

Мода

Дмитро: тенденцій особливих немає. Народ бачить те, що є у всіх. Зараз людина може зайти в інтернет, набрати "тату", і побачить всяких зірок вітчизняних і зарубіжних. Вони, в принципі, будуть дивитися на них: написи, зірочки, ієрогліфи. Іноді приходять люди, яким татуювання взагалі не потрібне. Вони так хочуть просто тому, мабуть, що робити нічого. З такими людьми, які не впевнені, що їм треба, я не працюю. Якщо малюнок не підходить людині – стараюся відмовити, відмовляюся сам. Не роблю робіт, коли видно, що людина пожалкує з часом про них.

Клієнти.

Дмитро: взагалі-то, різноманітна по віку і статі. Раз хлопчик 14 років прийшов з мамою, і мама попросила: зробіть сину тату, будь-ласка. Таке було. А було – прийшов хлопець, зробив. Потім його тато прийшов, зробив. Потім прийшла його мама, зробила. Вся сім`я зробила собі татуювання.
Багато людей звертається за виведенням. Люди, які зробили років 10 тому, чи більше. В даний момент багато кавер-апів (процес нанесення малюнку поверх іншого). Зараз от літо приходить, сезон роздягатися. Тому багато людей звертається за кавер-апами. В основному, люди, як я і говорив – які зроблять, і по ним видно, що пожалкують.

Процес:

Володимир: є люди, які отримують задоволення від самого процесу. Не те щоб вони мазохісти. Але їм приємно, навіть якщо боляче.

Філософія

Дмитро: тут більш важливо, що значить сам малюнок для носія. На тенденції табірних татуювань уже, в принципі, ніхто не дивиться. І час уже інший, і техніка, якість зовсім інші. Зараз люди хочуть просто красивий малюнок. Тому вони вибирають те, що ближче їм до душі. Тобто, наприклад, якщо дівчина любить квіти – вона зробить собі свої улюблені квіти, і буде дивитися на їх в дзеркало: "От як класно. Мої улюблені квіти". От і вся філософія – робити те, що подобається людям.

Свої татуювання

Володимир: малюнкам на мені особливого значення не надаю. Подобається красивий малюнок – зробив собі. Почалося все з маленького. Потім, як кажуть, на одній не можна зупинитися, і я на собі це відчув. От так все поступово і пішло. Своєрідний наркотик.

Дмитро: я без татуювань абсолютно. Мені, і принципі, подобається багато малюнків. Багато з них я наніс би на своє тіло, тим більше можливості для цього всі є. Але от якось так.. Має малюнок чимось зачепити, от тоді можна його і робити.

Дмитро

Володимир

Отож, майстри тату кажуть, що особливої моди і філософії на сьогодні у татуювання не існує, і кожен робить собі ті малюнки, які відповідають його внутрішньому стану. Що ж, спитаємо у самих носіїв, що ж спонукало їх на нанесення малюнків на своє тіло, а також з’ясуємо, як реагує оточення на людей із малюнками по шкірі. Може, нам відкриються якісь таємничі мотиви, чи екзотичні причини.

Денис, 21 рік, адміністратор у комп’ютерному клубі

Мої татуювання означають для мене просто мій інтерес. Мені сподобалися красиві малюнки. От я і перейшов з пірсингу до татуювань. Знаєш, є така "синя хвороба". Це коли зробив перше татуювання – і далі не можеш зупинитися. Почали з маленької, це давно вже було, - і потім пішло.. Це як наркотик такий, своєрідний. Хороший.

Філософії особливої немає. Це малюнки, які мені подобаються.
Люди реагують по-різному. Хтось каже: "Вау!", а хтось: "Навіщо ти себе псуєш?" Звичайно, літом погляди на собі ловлю майже завжди, коли ходжу по вулиці з відкритими руками.

Денис

Олег, 23 роки, продавець одягу у магазині "Мотор"

Перше татуювання зробив років у 17-18. Взагалі, я роблю татуювання без якогось певного сенсу. Є люди, які роблять татуювання із якимось значенням. Я поки що такого не знайшов, тому зараз просто розмальовую своє тіло. Мені подобається, красиво. Люди влітку дуже часто звертають увагу, коли я ходжу в шортах (у мене ще і нога до коліна забита). Дивляться дивно, дехто пальцем біля скроні крутить. Одна ситуація була в Києві – хлопець дуже довго розпитував: навіщо, що ти будеш в майбутньому з цим робити, що дітям скажеш? Я йому відповів, що, в принципі, це моє тіло, і мені вирішувати, що з ним робити. Чи буду робити тату далі? Так. Є деякі ідеї. Залишилося довести їх до розуму – і здійснити. Татуювання для мене – це стиль життя.

Олег

Ігор, 29 років, Вікторія, 28 років

Ігор займається вантажоперевезеннями, Віка – менеджер з продажу. Красива сімейна пара, і нарешті татуювання зі значенням для їх носія. Яким – зараз спитаємо.

Віка: татуювання я зробила собі три роки тому. Хотілося незвичайне щось, тому вирішила зробити три ієрогліфи, які будуть підкреслювати мою індивідуальність і йти по життю зі мною. Це слова життя, любов (ці два ієрогліфи у нас з Ігорем однакові) і достаток. Планую ще.

Ігор: давно хотів татуювання, а зробив буквально недавно, перед Новим роком. Крім того, що воно прикрашає тіло, в кожному татуюванні є якийсь сенс. Кожна людина обирає собі татуювання не просто так, а як відображення свого характеру. Щось воно має означати, якусь якість, яка є в тобі. Мої ієрогліфи означають любов, життя, свобода і честь. Поки що більше не планую робити.

Віка: Це не данина моді. Просто так, тому що картинка красива, робити немає ніякого сенсу.

Ігор: Її можна не бачити ніколи, але можна завжди відчувати на тілі.

Що кажуть:

Ігор: поганого ніхто не говорить. Хвалять, кажуть, що подобається, що і собі хотіли б.

Віка: це на чоловічому тілі. На жіночому тілі перше питання, яке задається: а що ж скажуть твої внуки? По великому рахунку, якщо моєму онуку захочеться подивитися на мій зад, коли мені буде 60 років, я зможу йому показати, і пояснити, навіщо я це зробила, що і як. Якщо моєму внуку самому захочеться зробити собі щось подібне – будь-ласка. Головне допомогти людині не спотворити своє тіло.
Чи ловите на собі погляди на вулиці, на пляжі:

Віка: Хотілося б вірити, що на мене і моє татуювання дивляться (обоє сміються).

Віка та Ігор

Яна, 23 роки. Поетеса.

Ніде не працює. Має на тілі татуювання гербу України – тризуба. Зробила його у 21 рік.

Яна: воно у мене одне, і буде одне. Це єдиний символ, який я хочу носити на собі все життя. Це не прикраса, це саме символ. Зрозуміло, що це герб, але герб, в принципі – то така штука, тимчасова. А символ, крім любові до України, як би це пафосно не звучало, це ще до всього триєдність, Бога, Добра і Правди, і у християнському аспекті, і у всіх інших.

Як прийшло? Не знаю. Якось воно так в один момент так випало: хочу тату, і хочу тризуб. Але не точно такий, як на гербі. Я років три вирішувала, який саме робити той тризуб, і чи точно воно мені треба.
Оточення реагує по всякому. Дехто питає: "навіщо?", але більшість людей адекватні, їм подобається. А в принципі його мало хто бачить на лопатці. Це ж спеціально треба одягнутися у відкриту сукню, щоб видно було.
Місце я вибрала, тому що там красиво виглядає. А мені самій дивитися на моє татуювання потреби нема. Я знаю і так, що воно є.